14100409_1249674911729762_5478272366527459666_n

Відкритий урок за участі УНСО Рівненщини

УНСО Рівненщини вітає всіх з днем знань!
Сьогодні в Рівненському економіко-правовому ліцеї відбувся14100409_1249674911729762_5478272366527459666_n 14117732_1249675225063064_2375821719084527695_n 14199193_1249675098396410_8126463637557289252_n 14125499_1249679708395949_4696371705548396803_o 14225374_1249675121729741_965876896045159747_n 14199472_1249675255063061_5939191952081717050_n 14231207_1249678761729377_1986370049489111757_o 14195916_1249679488395971_420485530443896037_o 14207649_1249682701728983_4875479890870523881_oвідкритий урок за участі Української народної самооборони Рівненщини. Тема уроку – незалежність УКРАЇНИ.
11-тикласники передали для бійців 131 розвідбату – турнікети, придбані ними замість традиційних квітів.
Дякуємо класному керівнику Оксані Василівні, прекрасним учням її класу та їх батькам!
Учні написали листи для бійців.
Керівник УНСО Рівного Андрій Мітюхін привітав учнів з початком навчального року. Наголосив, що УНСО відстоювала суверенитет України з початку створення організації та продовжуватиме це робити і надалі.

13988283_1236931606337426_6341900190206488047_o

25 років УНСО

19 серпня – день народження Української народної самооборони. 25 років тому створена організація, яка увішла в історію як така, що послідовно і рішуче відстоює національні інтереси УКРАЇНИ діями, а не словами.

Як сказав керівник УНСО Рівненщини, Андрій Мітюхін, на цьому шляху організація зазнавала гірких втрат – загинули побратими на війні, вбито Олександра Музичка, загинув Олесь Бабій, у в’язниці в Росії знаходиться Микола Карпюк. В цей день УНСОвці Рівненщини та гості з інших міст, наші друзі з Правого сектора Рівного, прийшли до могили Сашка Білого, щоб віддати шану йому і всім загиблим побратимам.

19 серпня УНСО Рівненщини прийняла у свої ряди нових людей. Вони пройшли іспитовий термін і готові стати до лав організації.

Започаткована традиція – приймати присягу на місці вбивства лідера УНСО Олександра Музичка. Символічна подія – де впав один – на його місце стали вісім молодих хлопців. Під прапором УНСО звучить присяга вояків УПА.

….урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю ycix Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України…

У День народження УНСО, після урочистостей, всі зібралися у дружньому колі.

Подарунком першим УНСОвцям і тим, хто був на війні, стала ювілейна медаль, спеціально виготовлена у Львові до 25-річчя організації. Вітаємо наших ветеранів! Честь і Слава!13987520_1238455496185037_4458257101620298318_o 14053683_1238434212853832_5803995925494503198_o 14053892_1238434906187096_6839648373039654885_o 14053944_1238440622853191_2826807959946982900_o 14054541_1238455469518373_1640111970713592875_o 14086222_1238434109520509_5559041217201354836_o 14102766_1238434789520441_7721574598814649181_o 14102795_1238440832853170_3726382227037899378_o 14107797_1238434302853823_4209309152706009994_o 13938226_1238455989518321_3279574399849724603_o 13958022_1238440619519858_7851628223119445412_o 13962833_1238456509518269_1852894592524841581_o 13988283_1236931606337426_6341900190206488047_o 13988040_1238434889520431_352473698086529947_o 13996086_1238456016184985_1428129435066277585_o 14047207_1238456686184918_9190795487586175315_o 14047292_1238433862853867_8061660048268134739_o 14047346_1238434196187167_5738365493904710635_o 14054573_1238440626186524_925208081613415872_o 14066394_1238456229518297_1464750429853218544_o 14068485_1238456876184899_84464234958551402_o 14068531_1238440869519833_4712310059317482410_o 14086204_1238433839520536_5423569503749414490_o

DSCN9270

Вишкіл в Олександрії

DSCN9197 DSCN9206 DSCN9209 DSCN9210 DSCN9214DSCN9216 DSCN9220 DSCN9221 DSCN9223 DSCN9228 DSCN9229 DSCN9232 DSCN9215DSCN9234 DSCN9235 DSCN9237 DSCN9242 DSCN9248 DSCN9258 DSCN9261 DSCN9263 DSCN9265 DSCN9269 DSCN9270 DSCN9275 DSCN9281 DSCN9282 DSCN9284

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УНСО Рівненщини провела військово-патріотичний вишкіл для старшокласників Рівненського економіко-правового ліцею.

Вишкіл відбувся в Олександрії. Програма навчання розрахована на два дні. Розділившись на дві команди, підлітки проходили квест, де продемонстрували набуті навички зі спортивного орієнтування, стрільби з автомата, тактичної медицини. Діти по картах повинні були прокласти маршут на місцевості і знайти контрольні точки, де їх очікували інструктори із завданнями – розпалити вогнище, знайти міну під мостом, вирішити інтелектуальні завдання. Грали у страйкбол, вивчали озброєння, види патронів, гранат, військове спорядження, будову автомата.

Заняття з тактики проводили Андрій Мітюхін та Сергій Ніч. Спортивне орієнтування викладав Максим Басюк.

12694511_1703775623226186_8199606181502336580_o

12 лютого Українська народна самооброна приєдналась до блокування транзиту російських вантажів

З 12 лютого Рівненська область включилась у акцію блокади білоруського кордону для російських вантажних машин.

УНСО Рівненщини приймає участь у блокаді російських вантажівок спільно з іншими громадськими організаціями. Заблокована для проїзду російських вантажних машин траса, яка веде до кордону Білорусії, у населеному пункті Дубровиця.

Зі слів учасників блокади, вчора не пропустили одну фуру. Інформація про блок пости поширилась, тому москалі розвертаються ще у Білорусі.

12715957_1703776476559434_3809400240170697835_o 12716093_1703776483226100_1674240620318896503_o 12716251_1703776479892767_4756487265803895024_o 12694511_1703775623226186_8199606181502336580_o 12711029_1703775619892853_8924437635200315944_o

DSCN8512

Вшанування пам’яті командира армії “УПА-Північ”

DSCN8440 DSCN8442 DSCN8446 DSCN8458 DSCN8462 DSCN8463 DSCN8465 DSCN8472 DSCN8473 DSCN8475 DSCN8478 DSCN8479 DSCN8481 DSCN8487 DSCN8488 DSCN8492 DSCN8494 DSCN8498 DSCN8501 DSCN8503 DSCN8505 DSCN8507 DSCN8512 DSCN8513 DSCN8515 DSCN8516 DSCN8517 DSCN8520 DSCN8521 DSCN8533 DSCN8537 DSCN8539 DSCN8542 DSCN8543 DSCN8546 DSCN8547 DSCN8550 DSCN8554

Сьогодні в урочищі Лісничівка відбулось вшанування пам’яті загиблого в боротьбі з ворогами Героя, командира УПА-Північ Клима Савура та двох його побратимів.

Панахиду традиційно провів Архиєпископ Рівненський і Острозький Іларіон.

71 рік минув з того часу, все зроблено московськими окупантами для того, щоб стерти саму пам’ять про Дмитра Клячківського та його заслуги перед Українським народом. Проте, як зазначив Андрій Мітюхін, керівник УНСО Рівненщини, з кожним роком все більше людей приходять до меморіалу. Є і гості з інших регіонів України – побратими з Луцька та Івано-Франківська.

Були присутні представники різних громадських організацій – РПС, Правий сектор, ДАР, ГРОЗА, депутати місцевих рад, військові.

Неможливо будувати краще майбутнє, не пам’ятаючи тих, хто віддав за нього своє життя. Тому терористи знищують наші пам’ятні знаки, тому ми будемо відновлювати їх.

Слава Україні!

12669948_934576563305826_77681702_o

Представники ГО Української народної самооборони Рівненщини вшанували героїв битви під Крутами

12473907_1698171547119927_7152747121463115973_o 12511303_934576749972474_2090816425_o 12513991_1698171483786600_8144406022694793290_o 12593488_1698171733786575_7807976031228274713_o 12605519_1698171737119908_4173221528223564585_o 12615167_1698171727119909_1393433740659792809_o (1) 12615319_1698171773786571_3512187892935348448_o 12622436_1698171383786610_2700845418034837396_o 12615682_1698171413786607_1257863502678723138_o12630679_934576929972456_1763717752_o 12630951_934570206639795_194583289_o 12631214_934577113305771_2061205070_o 12633045_934576723305810_424714023_o 12633069_934575519972597_149785509_o 12633099_934576683305814_1233230885_o 12633295_934576589972490_905252737_o 12633346_934577129972436_1448573887_o 12633397_934576836639132_1901454542_o 12637202_934575576639258_1982738809_o 12646698_1698171713786577_8454705826051921050_o 12646698_1698171713786577_8454705826051921050_o (1) 12655943_934576636639152_419344389_o 12656185_934576809972468_1088944538_o 12656185_934577143305768_1894823634_o 12656274_934576953305787_1558878537_o 12656435_934576526639163_1284601812_o 12656461_934576479972501_980882733_o 12657310_1698171387119943_2051928790116507375_o 12657895_1698171420453273_3234560180705384959_o 12669109_934576513305831_1457475677_o 12669948_934576563305826_77681702_o 12669960_934576969972452_1307752128_o

 

29 січня представники ГО Української народної самооборони Рівненщини вшанували героїв битви під Крутами, приймаючи участь в урочистостях біля Меморіалу. Меморіал знаходиться поблизу села Пам’ятне Борзнянського району, що на Чернігівщині.

До складу комплексу входить монумент битви під Крутами, символічна могила-курган, каплиця, озеро у формі хреста. Меморіал доповнює сім вагонів і відкрита залізнична платформа військового ешелону, подібні до тих, якими бійці їхали на фронт.
98 років тому уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки.
У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено й здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії та мости. Російсько-більшовицькі нападники мусили підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані переправи та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. Було придушено більшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у Києві, вчасно здійснено евакуацію державних установ. Не меншим було і моральне значення бою, що став символом жертовності, на якому виховувались покоління молоді, зокрема студентської.

«Кров, пролита за вітчизну, ніколи не засихає», – написав про події під Крутами український письменник Євген Маланюк.

Біля меморіалу до лав УНСО були прийняті нові бійці, які склали присягу на вірність Україні.

12656423_934573476639468_1116164048_o

Вшанування памяті Анатолія Шульги, УНСОвця, воїна

12632853_934570979973051_1150403641_o 12632858_934572969972852_297539504_o 12632971_934574026639413_228282371_o 11058324_1095459443817977_6564932705386295422_o 12615316_1095458977151357_3390056889659734890_o 12630673_934576429972506_642931446_o 12630951_934570206639795_194583289_o 12632853_934570979973051_1150403641_o 12632858_934572969972852_297539504_o 12632971_934574026639413_228282371_o 12633019_934573993306083_1707898321_o 12633040_934575389972610_424457224_o 12633069_934575519972597_149785509_o 12633177_934573689972780_6409855_o 12633239_934574173306065_2051838992_o 12633253_934576119972537_689168327_o 12633259_934573329972816_1225565327_o 12633275_934569819973167_366829940_o 12633317_934573806639435_1293835538_o 12636805_934574056639410_1212210859_o 12636873_1 12636873_2 12636873_3 12636873_4 12636873_5 12636873_6 12636873_7 12636951_934574409972708_1642767914_o 12637029_934574756639340_510142672_o 12637105_934574089972740_1045798239_o 12637202_934575576639258_1982738809_o 12637274_934575073305975_2141087142_o 12637279_934574339972715_706611144_o 12637305_934576459972503_1405430673_o 12640222_1095459447151310_1153519433125712442_o 12640454_1095459257151329_6905650775631398399_o 12646698_1698171713786577_8454705826051921050_o 12646712_1095460260484562_7508217633763138967_o 12646762_1095459643817957_6057559226228427749_o 12654586_932753710154778_7128348700219953069_n 12656002_934575236639292_1363309322_o 12656027_934573906639425_1926998378_o 12656246_934574243306058_394151897_o 12656274_934574886639327_931123602_o 12656402_934574203306062_1321718320_o 12656423_934573476639468_1116164048_o 12656434_934574576639358_84208583_o 12656435_934576526639163_1284601812_o 12656460_934573743306108_977377001_o 12656461_934576479972501_980882733_o 12656487_934573953306087_2066925584_o 12656537_934573886639427_1786971566_o 12658039_1095459720484616_8078197294403011166_o 12669109_934576513305831_1457475677_o 12669130_934574353306047_1573482549_o 12669311_934573843306098_2128314140_o 12669337_934568733306609_706890780_o 12670010_934573556639460_249189151_o

28 січня в Конотопі відбулися заходи присвячені памяті бійця АТО, конотопчанина Анатолія Шульги. До нього, на його батьківщину приїхали побратими з Рівненської Української народної самооборони.

Шульга Анатолій (Позивний «Бізон») 1965 року народження, загинув на війні з Росією 28 січня 2015 року.
Боєць «волинського взводу», артилерійського підрозділу Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Ветеран-«афганець». Належав до лав УНСО та організації «Правий сектор» в Конотопі. З часів Майдану був в команді Сашка Білого.

На фронті перебував з червня 2014 року. Його відділення було дисципліноване, а сам він небагатослівний та справедливий.
28 січня 2015 Вночі та зранку російські бойовики вели вогонь у напрямках сіл Гранітне та Миколаївка (Волноваський район) поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. В результаті артилерійсько-мінометної дуелі двоє захисників загинули, шестеро отримали поранення

Біля могили Анатолія Шульги відбулась поминальна літургія. У Центральній міській бібліотеці відбувся вечір пам’яті “Славетний син Конотопа”.
Година пам’яті пройшла у Соснівському навчально-виховному комплексі Конотопського районної ради. У заході взяли участь рідні та близькі загиблого, представники органів місцевого самоврядування, громадських організацій, жителі села.
Пам’ять бійця вшанували хвилиною мовчання. Крім того, учасники години пам’яті поклали квіти до меморіальної дошки.

19102_800

Навіки в пантеоні слави

Скреснуть речі

Страшні і фатальні.

Втрати сьогодні –

Здобутки дальні…

На війні, кожна здобута чи утримана в боях позиція, набуває свою ціну. Тому хто йде в атаку, хоче він того чи ні, доводиться на це зважати. Можна звісно її зменшити, аби та не сала пірровою, але не виходить оминути зовсім…Все це давно добре відомо. Навіть виведені спеціальні статистичні формули для підрахунку можливих втрат. На війні як на війні. Тож і нам випало платити свою дорогу ціну відстоюючи “незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України”.

Живучи у середині підручника з історії, писаного сьогодні кров’ю, ми кожен сам обираємо свій шлях. Доля всієї нації якраз і складається з багатьох таких окремих доль, локальних драм. Тож, мабуть не варто про них забувати, не згадавши неначе б то їх і не було…Але, оскільки любий погляд на реальність завжди є суб’єктивним, даний переказ є лише версією подій…

Наша четверта рота, 54-го гвардійського окремого розвідбату, як і більша його частина, (на той час) складена з добровольців УНСО, була передана до складу однієї нановоформованої аеромобільної бригади. Від самого початку, це рішення не всім подобалось, але наказ є наказ. І його довелось виконувати.

Після нетривалої допідготовки на Дніпропетровщині, 12-го січня рота прибула до зони АТО. І за кілька днів, два її взводи вирушили у район бойових дій, під Донецьким аеропортом (ДАП). Там якраз тоді точилися найзапекліші, за всю його оборону, бої. Ворог, не шкодуючи сил і засобів, нехтуючи втратами, йшов у все нові атаки.

Вже 17-го січня бійці 3-го взводу, на броні, прорвалися під новий термінал, де трапивши під щільний вогонь противника, з боєм відійшли, так і не закріпившись. Проте, командування вважало, місію виконаною. Можливо це був лише відволікаючий маневр…

На Водохреща, збірна бойова група, у яку входили і розвідники, знову мала рушати на ДАП. Однак, сильний туман, що піднявся тоді через відлигу, цьому завадив. З тої миті все й пішло не так як треба.

Того ж таки 19-го січня, ще за світла в “УРАЛ”, що підвозив тоді на позиції забезпечення і супроводжуючим якого був унсовець Малюк, урізалась інша наша легко броньована вантажівка з іншої частини. В результаті чого Малюку сильно пошкодило ногу і таз. Згодом його через цю травму і списали.

Пізніше в підрозділі були й інші прикрі випадки, про які тут поки не місце й не час згадувати. Але справедливості заради, відзначимо, що у зоні АТО, взагалі по всім задіяним у ній силам, частка таких санітарних і безповоротних не бойових втрат, (ДТП, нещасні випадки, необережне поводження зі зброєю та боєприпасами і т. ін.), є доволі значною. Можна хіба припустити, що по той бік фронту, подібне трапляється не менше, а може десь і більше. Бо всі ж ми люди зі своїм непередбачуваним людським фактором. Чим серце поки і заспокоїться…

Тим часом, поки колона у передбойовому стані, так стояла добу в очікуванні погоди, в БМП, якою мала їхати група під керівництвом комроти Макса, в корму в’їхала МТ-ЛБ, що йшла слідом, пошкодивши задні люки десанту.

Наступного ранку, коли на мить здалось, що туман трохи розвіявся, колона рушила вперед.

Одна МТ-ЛБ із зенітною установкою на причепі, мала висунутись у район навігаційної вежі й там вогнем ЗУ-23-2 прикрити безперешкодний рух української техніки злітним полем. Розвідники ж мали прикрити розрахунок забезпечивши йому можливість нормальної роботи. Старшим, їх групи з 5 чоловік, був командир 3-го взводу Сет (Андрій Миронюк).

Але, у густому тумані, що обмежив видимість до 20-30м., водій збився з дороги, і машина виїхала за 800-1000м. у стороні від місця призначення.

Як тільки під’їхали до розбитого ангару, по правому борту мотолиги, противник відкрив стрілецький вогонь. Спішились. Виявилось зушка, дорогою десь відчепилась від тягача. Зав’язався запеклий стрілецький бій, власне програний ще до його початку, як кажуть ті хто вижив, справжній “пихворіз”. За перші ж 15-20 секунд, Сета смертельно поранило у верхню частину тулуба. Під броником усе було в крові. Одночасно з ним, поранення також отримали і троє зенітників. Кулеметник Ляшко (Іван Євдокименко), зразу став надавати командиру першу меддопомогу. Але за кілька хвилин той помер. Проте, хлопці діяли без паніки й суєти, чітко як слід, все так-як і вчили. Один прикривав іншого, поки той перезаряджався за прикриттям броні. А в того ж кулеметника Ляшка, тоді лише споряджених 2 стрічки по 100 набоїв всього і було. Цього там, явно виявилось замало.

На броні загорілись ящики з БК, за якусь мить також і ті, що були у середині машини. Іван зачерпуючи каскою з калюж каламутну воду з кров’ю, загасив їх, і поскидав з броні. Ком відділення Северин (мол. с-нт Наливайко Л.М.), з-за машини, жбурнув у бік противника дві гранати РГД-5.

Кидав з усієї сили і як най далі. Про якусь влучність не могло бути й мови. Але й це дало змогу виграти кілька дорогоцінних секунд, на які вражий вогонь притих. Скориставшись цим, механік-водій скочив у машину, завівшись здав назад, розвернувся й уїхав, лишивши хлопців без прикриття броні. Потім його показували по телевізору, в одній з передач, як героя…

Ляшко і Кент (Анатолій Доценко), аби не лишатись на відкритому місці, кинулись у глиб ангару, де як казав командир зенітників, мали б ще десь бути наші. Троє поранених зушників, які вже й так не могли вести бою, тим часом, побігли навпаки, назад у туман. Противник переніс свій вогонь по них. Северин з одним зенітником (Мельником С.) на місці лишились одні. До того, поки він надавав пораненим допомогу, вража куля влучивши в його автомат, розбила його вщент. Узявши зброю товариша, той продовжував відстрілюватись. Врешті не бачачи іншого виходу, й вони теж почали відступ від ангару. Противник переніс по ним шквальний вогонь. Северину куля і уламок пробили на виліт праву ногу нижче коліна. Той впав. Мельник, якого й самого наздогнала куля у спину, але панцерна плита витримала, схопивши його за петлю на спині броника, затяг під якусь купу розкуроченого заліза. Там обидва до темряви і перечекали. Звідти якийсь час ще чутно було звуки бою в ангарі. Зокрема, як під’їхав до того місця де щойно були вони, сепарський БТР і дав кілька довгих черг у глиб ангару, певно по забіглих туди хлопцям. Потім його змінив ворожий танк і тепер вже будучи певним за свій тил, став лупити кудись у бік українських позицій.

Дочекавшись темряви, бійці по-пластунськи поповзли по діагоналі через поле з двома злітними смугами, у бік українських позицій. Далі понад стінкою аеропорту до метеовежі. Стомившись, повзти далі пішли вже пішки навпростець, короткими перебіжками від вирви до вирви.

З метео вежі, помітивши їх на підході, хтось прокричав Слава Україні! Ті відповіли. Як потім вони казали, після цього окрику з душі не те що камінь, гора впала. Оскільки ніхто з них обох точно не відав куди вийшли. Порозумівшись зі своїми, сказавши хто вони, і якої частини, вже й не питались хто ті самі такі. Свої, ну то й Слава Богу. Бо просто хотілось сильно пити і курити…

Далі пораненого відправили до шпиталю у Селідово. Коли згодом його побачили живого хлопці з роти, то дивились на нього широко розкритими очима – якими, за звичай, дивляться на воскреслого з мертвих. Їм сказали, що всі з групи Сета загинули. Потім з’явилась надія, що з тих хто дійсно поліг, може хтось-десь теж вибрався до своїх. Принаймні багатьом захотілось у це вірити.

Тим часом, Млинів (В.М.Придюк) лишившись сам, бо теж від ангару побіг у туман спробував вибратись звідти. Але, оскільки не знав місцевості, та і розгледіти щось було нереально, вийшов на позиції сепаратистів. Може здалеку здалось, що свої, але коли підійшов, і стало ясно хто такі, було пізно. Таким же чином, до слова, за пару тижнів після, і до розвідників у полон потрапив один сепар. Проте зло на ньому ніхто не зганяв. Поводились по-людськи.

Для тих же, хто того дня лишився на бранному полі, навіть полон був би не найгіршим варіантом. Їх доля деякий час, лишалась невідомою. Лише Мельника вже наступного дня показали по телевізору на прес-конференції у бойовиків й пізніше як з них перед камерами знущався Ґіві.(?)

Але головне лишилось за кадром… Групі полонених у якій був Мельник, запропонували любому розстріляти когось зі своїх в обмін на свободу. Всі відмовились, лише один визвався. Тоді сепари відвели того в бік і самого розстріляли. Розваживши, що як той зрадив своїх, то далі вже любого здасть. А зрадники нікому не потрібні. Що було думати 20-річному пацану в цю мить? Але не зрадив.

На ніч його зачинили у холодну з трупами. Там він і побачив, серед інших, Сета, Ляшка і Кента. Про це стало відомо лише після його звільнення вже за тиждень. Волонтерам якось оперативно вдалось домовились по ньому.

Тим часом, коли перша машина із зеніткою вже рушила вперед, БМП Макса, мала їхати слідом у тому ж напрямку, лише стати трохи далі. Теж рвонула на великій швидкості, щоб не підбили, там інакше й не поїдеш. Вскочивши у якусь воронку, машину добряче трусонуло, й тут же при повороті на аеродром наскочила на бетонний відбійник, високо перелетіла його як трамплін й з усієї дурі гепнулась об землю. Та так, що башту заклинило, вийшла з ладу електроніка та пошкодило ведучий трак. При цьому ТВО комроти Макс, отримав серйозну травму (перелом хребта). Але, як кажуть, народився у сорочці – раз не паралізувало зовсім.

Разом із супроводжуючим, його пересадили у попутний джип правосеків, що їхав у запілля. Решта групи, по двоє пересіли на БТРи іншої бригади, що йшли на летовище, бо водій бехи відмовився далі їхати несправною машиною…

Таким чином вже з перших днів рота понесла значні втрати і лишилась без свого командира.

По залишенні летовища, з 30 багнетів, що одразу відбули на позиції, в строю лишилась половина. Тому дехто з командування вважав, що частина вибулих, просто не витримали бойового стресу перших тижнів.

З іншого боку, у той же час, днем пізніше, зам. комбрига навпаки, хвалив розвідників за роботу. Секрети, спостереження за ворогом, результативне корегування вогню нашої артилерії, виявлення скритих сил та дій противника і т. ін. Особливо відзначав успішні дії у нічний час.

Враховуючи відсутність суцільної лінії фронту, все це набувало тоді не абиякого значення і давалось не легко. Висуватись у секрети доводилось повзком по розмоклій ріллі, від чого однострій, зброя та спорядження зразу облипали багном. А потім на холоді у вогкому окопі перебувати добу. Багато людей похворіло. При цьому, ні у якому разі не слід було відкривати вогню аби не видати свого місцезнаходження, лише обсервація передпілля та доповідь по рації.

Невдовзі, 28-го січня, під час корегування вогню нашої реактивної артилерії, гине боєць Сімнадцятий (Карабін Сергій). Його товариш Ілля – отримує поранення ока. Снаряд Смерчарозірвався у кронах дерев лісопосадки близько від спостережного пункту. Не виключено, що то був так званий “дружній вогонь” своїх. На любій війні таке буває…

У Сімнадцятого на Львівщині, лишилися вагітна дружина та малолітня дитина сиротою…

Кількома днями по тому, були важко пораненими ще двоє бійців. 120 мм мінометна міна розірвалась у повітрі над їх укриттям. Уламком стрільцю Батюшці вирвало з ноги шмат м’язів з кісткою, а боєць КуБа отримав множинні уламкові поранення грудей і живота.

Ворог, не знаючи точного розташування спостережних постів, а лише здогадуючись про них, просто навмання кошмарив вогнем увесь район їх вірогідного знаходження. Проте, як показали подальші події, їх переважну більшість він так і не виявив.

У лютому бійці роти на своїй базі, мимоволі стали свідками відомого обстрілу штабу АТО та м. Краматорська. Місто не далеко від пункту постійної дислокації, тож розриви залпів Смерчів, було дуже добре чутно. Фактично снаряди перелетіли над розташуванням. Велика відстань від фронту стала причиною з якої під удар замість Краматорського аеропорту, трапили здебільшого житлові квартали. Хоч це як говорять, і війна артилерії, але інколи важче попасти ніж дострелити.

З лютого інтенсивність бойових дій почала по трохи спадати. Важка арта стала менше застосовуватись. Проте, вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів, та мінометів не припинявся. Активізувались диверсійно-розвідувальні групи ворога, що постійно намагався розширити сферу свого впливу. Часом з ними зав’язувались запеклі бої та сутички, навіть із застосуванням танків та бронетехніки з обох боків. В одному з таких, 26-го лютого, бригада понесла деякі втрати. Правда розвідрота його лише могла спостерігати і безпосередньої участі в ньому ще не брала.

Інакше сталося 20-го березня. Того дня деенерівська ДРГ з п’яти чоловік підійшла впритул до одного зі спостережних постів, який на той час був переданий 90-му батальйону бригади. Зав’язався ближній бій. На підмогу, висунулися дві групи по 8 чоловік. Одна з батальйону, інша з розвід роти.

Ворог, підтриманий вогнем зі своїх ближніх позицій, діяв нахабно але тактично грамотно та вміло. Деякі з них були екіпіровані в російське спорядження та уніформу. До них теж підійшло підкріплення, ще близько 15 чоловік. Наші опинились під щільним кулеметним вогнем. У бою двох втратили безповоротно, п’ять отримали поранення різної тяжкості.

З роти загинув двадцятиоднорічний кулеметник Геркулес(Рєпін Євген) з Рівненщини. З близької відстані (~20м) куля влучила йому у шию, від чого той миттєво й помер ще на початку бою.

Важкі поранення отримав командир групи Пипа. Куля пробивши зі спини лопатку, при виході з переду, розсікла нижню щелепу. Бійцю Татарину куля, пробивши бронежилет, застрягла в тілі лише в сантиметрі від хребта. Водій Дніпро, був трохи легше поранений по дотичній траєкторії. Також був важко поранений і тодішній заступник начальника розвідки бригади.

Можна сказати, тоді на виручку своїм пішли кращі. Противник не витримав натиску й відійшов, лишивши на полі бою трупи двох своїх. Не виключено його втрати були більшими, але вбитих і поранених він міг забрати із собою.

Наступних доби дві чи три, по ночах кацапи підкрадалися лісопосадкою, очевидно щоби забрати тіла своїх. Кожного разу їх чекали даючи гідну відсіч. Ті відступали. У ці рази Господь милував, обходилось без втрат. Чого не скажеш про ворога.

Ранком оглянувши бойовище розвідка виявила п’ять – шість понівечених вибухами гранат трупів. На одному з них був жетон офіцера Збройних сил Росфедерації. Його потім за пропозицією противника вдалось обміняти на 26 тіл бійців ЗСУ, що загинули ще взимку.

З березня підрозділ став поповнюватись новими людьми. Просто мобілізованими і контрактниками, серед яких теж були добровольці. Хлопці гідні, але звісно до того, з чого почалось формування роти, вже не мали ніякого відношення. Тепер це, можна сказати, вже зовсім інша історія.

У ніч з 10-го на 11 травня з їх числа, під час бойового виходу, загинув командир 2-го розвід взводу Звір ( л-нт Богдан Ліщинський, 24 роки ).

У серпні ще один боєць зі старого складу роти отримав 2 уламкові поранення від близького розриву гранати вражого АГСа.

На той час з першого особового складу, що прибув до зони АТО взимку, в строю лишалось не більше 16 чоловік, згодом і того менше. Бойові втрати, кого списали, чи перевели до інших підрозділів і частин, демобілізували.

Власне й до того, в силу певних обставин, в підрозділі дійсних унсовців було мало. Із загиблих тільки Сет був в конторі з 90-х. Відомий ще по Білорусі 96-го, Абхазії 97-го та 2000-2001 рр. Автор книги про ці події “Кавказ UA”. Геркулес правда, був сином старого унсовця. Його батько забажав щоб сина так і ховали як члена Організації. Інші просто добровольці підрозділу сформованого УНСО. Хоч більшість теж були поховані як унсовці, можливо навіть і всупереч їх волі. Принаймні з того що відомо, Карабін так і казав, що як загине, то щоб ховали як простого солдата. На те у нього були свої причини.

Патріоти, ідеалісти. Наприклад, Ляшко 92-го та Геркулес 94-го, були ще зовсім молодими. Ровесники незалежності України. Можна сказати її діти.

Таким чином за якихось 4 місяці в роті загинуло 6 чоловік. Якщо рахувати ще Верозуба, що загинув ще у Новограді на полігоні, то 7. При тому рота це не сотня. Людей у ній було завжди менше ніж за штатом. Як тільки прибули на Донбас не було й 60.

Хтось скаже, що це ще й не так багато. Двохсотих могло б бути й більше. Звісно якщо порівнювати з двома Світовими війнами, може і так. Але ж, могло б бути й менше, все відносне. Та і яка батькам різниця, де їх сини склали голови? На полі брані генеральної битви, чи у боях місцевого значення? Для солдата кожен бій – вирішальна баталія…

Нікого з них уже не вернеш. І нічого вже не вдієш, аби щось виправити. Так є. І з цим тепер якось треба йти далі. А вони тепер будуть завжди з нами, жити у наших серцях. І це ще далеко не кінець війни. Нам лишається лише пом’янути полеглих і випити за тих, хто ще лишився живими. Бо як колись казав, славної пам’яті, Анатоль Лупиніс: “Життя триває – точиться війна” …

Героям – Слава!

P.S. Нас звісно попереджували, стосовно нерозголошування деякої інформації. Але полеглим вже все одно, ворог нічим не зашкодить. Тож це вже й не секрет. Та властиво і підрозділ про який йдеться, на сьогодні є вже іншим колективом, ніж той, що брав участь в описаних подіях. Але Вітчизна має знати своїх героїв, тож розповісти про них, тепер навіть не те що можна, а й треба. В сучасному світі все що не записане, то як би вже й не відбувалось, а значить нікого й нічого не було. А це на жаль, не так…

Не претендую на вичерпність. Про дещо достеменно нікому не відомо, бо людина не Всюдисущий, що перебуває скрізь одночасно. Дещо ж ще, свідомо замовчується. Але обставини з часом виясняться.

Зі слів учасників та свідків подій Свирид Пацанівський  (http://stepovuy.livejournal.com/7321.html)

 

 

22672_600 23032_600 23540_600 23719_600 24119_600 24559_600 19357_300 19459_300 22422_600 19102_800

l7kBfLO89nA

УНСО  Боуславщини занепокоєне станом справ з військово-патріотичної роботи в районі

Богуславська районна організація Української Народної Самооборони (УНСО) започатковує програму з підготовки молоді до служби в Збройних Силах України та військово-патріотичної роботи серед місцевої громади. Ця програма складається з проведення показових уроків по військовій підготовці в учбових закладах, трудових колективах, проведення військово-спортивних таборів, просвітницької діяльності з військової справи т.п.
 
Організація має величезний досвід з такої роботи, також кваліфікованих інструкторів, які не так давно брали участь у війні з московськими окупантами на Сході України. Але для здійснення цієї програми, нажаль, не вистачає матеріальної бази (макети зброї, мін, гранат, пальне, інструмент, продукти харчування, транспорт, офісне приміщення, база для вишколів, спортзал, спорядження і т.п.)
 
Тому, відповідні листи-звернення про сприяння такій діяльності були 27 листопада 2015р. направлені до органів місцевої влади (міськрада, районна рада, держадміністрація), щоб ті найближчим часом прийняли позитивні рішення стосовно піднятого питання. Тоді громадськість району побачить, як місцева влада ставиться до стану обороноздатності України та життя її громадян, зокрема наших земляків які можуть опинитися в зоні АТО. Тим паче, що військово-патріотичної роботи в районі, ніхто, окрім УНСО,належним чином не проводить. Ну, хіба що «для галочки»…

cl7PNJbp2dU l7kBfLO89nA XEbVJduQQ1s

12297873_1494474170858268_405692695_o

Сторінки історії: вишкіл УНСО в Богуславі

12281600_1494475530858132_1189190746_o 12287518_1494475094191509_595968104_o12295123_1494475457524806_166396765_o (1) 12295085_1494474230858262_281793837_o12295154_1494475130858172_465664672_o 12290669_1494475560858129_2041130321_o 12299736_1494474704191548_1376960290_o 12299730_1494475424191476_765128682_o 12298113_1494474687524883_123237126_o 12297946_1494474684191550_1476861605_o 12297873_1494474170858268_405692695_o12295219_1494474050858280_927579839_o 12295559_1494474960858189_1256993872_oНа фото, вишкіл УНСО в Богуславі на Київщині, проведений 9-11 травня 2014р. Минуло півтора роки з тих пір…Багато учасників того заходу вже пройшли горнило українсько-московської війни в лавах ЗСУ та різних добровольчих батальйонах, інші донині служать. Ну, а комусь набуті тоді базові знання ще знадобляться, не на Сході, то на місцях…

Українська Народна Самооборона (УНСО) завжди переймалася тим, щоб наші громадяни не стали просто гарматним м’ясом . Тому, її структурні підрозділи й надалі будуть працювати в згаданому напрямі. Звичайно ж, за підтримки небайдужих громадян , організацій та комерційних структур. Хочеш миру – готуйся до війни!